«СИЛУЄТИ МИНУЛОГО»

Автор та ведуча Євгенія Діденко

24.01.2010

Військовий льотчик, Герой Радянського Союзу Василь Гречишников

Сьогодні наша програма розповідає про дивовижну людину нашого земляка-Василя Гречишникова. Очевидці стверджують, що капітан Василь Олексійович Гречишников міг вивести з бою свій бомбардувальник, що горів, і посадити його в полі, але він вважав за краще направити його на колону фашистської військової техніки, повторивши тим самим подвиг Миколи Гастелло.

У серпні 1931 року Миколаївська цивільна морська льотна школа Осавіахима виробила черговий, третій випуск фахівців в кількості тринадцяти чоловік. У їх числі був і дев'ятнадцятирічний син робітника з Миколаєва Василь Гречишников.У Василя було ще п'ятеро братів і сестра, і була йому, вуличному задираці і забіяці, одна дорога - ФЗУ, та суднобудівельний завод, але... Над містом літали літаки - легко і красиво, як птиці. І він поступив в льотну школу, що знаходилася у той час на території дачі №8 недалеко від яхт-клубу. Потім була ще школа морських льотчиків - в Ейське, після закінчення якої Василь Олексійович був направлений для подальшого проходження військової служби в Київський військовий округ. Щороку льотчики виїжджали в літні табори в білоруське містечко Петріков. Багато хто з них пов'язав долі з білоруськими дівчатками. Знайшов там свою любов і Василь Гречишников. Василь Олексійович і Ксенія Миколаївна одружилися через декілька років після знайомства. Молоде подружжя виїхало до Ленінграда, куди отримав призначення голова сім'ї. .

. Подальша військова доля льотчика була пов'язана з Червонопрапорним Балтійським флотом. Звідси він пішов на Фінську війну, зробив більше п'ятдесяти бойових вильотів.За участь у війні з белофіннамі Василь Гречишников нагороджений орденом Червоного Прапора. Двадцять друге червня 1941 року застало Василя Олексійовича Гречишникова в Петрікове, де він з дружиною і дітьми проводив відпустку. Терміновою телеграмою його відкликали в частину, дружина проводила його до станції, а сама з дітьми залишилася в місті, який незабаром був окупований фашистами...

На початок війни Василь Олексійович був командиром 2-ої ескадрильї 1-го мінно-торпедного авіаційного полку 81-ої бомбардувальної авіабрігади. Бойове хрещення полк отримав вранці двадцять четвертого червня при знищенні німецького бойового десанта північніше Лібави. Льотчики робили по чотири-п'ять вильотів в день, знаходячись в повітрі до шести годин. Вони валилися з ніг від недосипання і втоми, але по першій же команді сідали в літаки. У один з таких польотів літак Гречишникова був підбитий, але пілотові удалося перетягнути через лінію фронту і посадити літак. В кінці липня сорок першого року було прийнято рішення завдати бомбового удару по Берліну...

Щойно дійшла чутка про те, що Василю Олексійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу-потрібно готуватися до нового вильоту...

 

 

 

 

 

24.10.41 р. при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Грузіно Чудського району Новгородської області бомбардувальник капітана Гречишникова був підбитий. Тоді він направив свій літак, що горів, на ворожу танкову колону і героїчний загинув.

 

 

Якийсь час місце загибелі екіпажу не можливо було з'ясувати. Зовсім випадково через кілька років піонери села Грузіно знайшли фрагмент крила літака з номером, і по ньому зясували, місце загибелі літака.

Родина Василя Олексійовича чекала на повернення батька до останнього. Хотілося віии, що відкиються двірі і добрий, усміхнений тато Василь увійде, але не так сталося....

Звичайно, ім я Василя Гречішнікова — сьогодні символ мужності, героїзму, любові до своєї Батьківщини. Тільки хотілося б,щоб його память була вшанована належним чином

Видатний науковець-архіолог Володимир Станко

Народився хлопчик у колишній болгарській колонії - Тернівців у 1937 в родині Микифора Дмитровича та Марії Федоровни. Середню освіту хлопчик здобував у дуже складні роки. В перший клас Володя пішов у 1944 році, одразу після звільнення Миколаєва. Але це не завадило йому полюбити науку всім серцем. У школі він захоплювався навчанням і насолоджувався кожною можливістю здобути знання. Це швидко помітили батьки і намагалися допомогти сину розвивати кругозір.

Після закінчення середньої школи він спробував поступити до Миколаївського кораблебудівного інституту. Ректор Віктор Бузнік відмовив вступати через слабкий зір. Медкомісія не пропустила хлопця. Згодом він складає іспити до історико - філологічного університету у Ростові на Дону. А на третьому курсі він переводиться до Одеського державного університету імені Мечникова. Саме тут і визначилась остаточно сфера наукових інтересів майбутнього науковця - давня археологія та історія людства.

У сімдесятих роках Володимир Микифорович проводить комплексні розкопки мезолітського поселення Мігрне. З часом воно стає важливим полігоном для досліджень. Наступним місцем дослідження Володимира Микифоровича стає долина річки Вакшали ( Миколаївська область). Дуже швидко розкопки палеонтологічних давностей біля невеличкого хутора Анешівка отримують загальносвітове визнання. Сьогодні Анешівка є пам'ятником археології національного значення.

Він продовжує і викладацьку діяльність. За його ініціативи при Одеському державному університеті створюється одна з перших в Україні кафедра археології та етнографії. Взагалі його учні згадують про нього з вдячністю та ніжністю. Адже Володимир Микифорович завжди допомагав, у кожному бачив серйозний науковий потенціал.

До своїх досліджень, а також до викладацької роботи він ставився надзвичайно вимогливо. Його студенти та друзі - науковці згадують, що Володимир Микифорович не робив різниці між рівнем викладання у Сорбонському університеті та Одеському. Саме ця вимогливість, передусім, до себе і змушувала учнів тягнутися до рівня професора.

Не міг Володимир Микифорович залишити осторонь і суспільне та громадське життя. Не раз доводилось йому демонструвати мудрість та принциповість у питаннях охорони та популяризації пам'яток минулого.

Але і цим не обмежувалась діяльність цієї непересічної особистості. Наукова робота, захист дисертацій, допомога колегам - все це займає вагоме місце у його житті.

Хоча при всьому цьому Володимир Микифорович залишався доброю, щирою та веселою людиною, у серці якої завжди було місце для близьких людей. До останніх своїх днів він в міру своїх сил продовжував працювати. Володимир Станко був автором більше, як 150 наукових публікацій. Основні результати своїх досліджень в якості докладів він представляв на конференціях у Санкт - Петербурзі, Москві, Ростові - на - Дону, Красноярську,(Росія), Добриче, Бургасе, Софії (Болгарія) Оксворді, Кембріджі, Нью - Касиле ( Великобританія), Парижі, Тулузі (Франція), Берліні (Німеччина) та інших.

Він отримав немало державних та міжнародних нагород. Але закінчити програму хотілося б цитатою зі статті, яку написали про нього учні: "Ни одна награда в мире не могла б адекватно оценить его реальный вклад внауку и общество... Он всегда был человеком Дела - все, к чему он прилагал усилия, приобретало должный масштаб и надежду на вечность. Великие люди не боятся малых дел. Он умел рассмотреть в маленьком нуклеусе широкие возможности интерпретации, в повседневных хлопотах выделить главное, среди сотни глаз заметить одни, но горящие.

Військовий губернатор Миколаєва Готліб фон Глазенап

Людина, про яку сьогодні піде мова народилася не в Миколаєві. але можна сміливо сказати , що саме йому наше місто завдячує тим, що збереглося. Адже після Кримської війни, Російська імперія знаходилася в страшній кризі. А Миколаїв міг втрати свій статус міста та , можливо, просто зникнути з карти імперії. Мова сьогодні піде про видатного просвітителя , військового губернатора Богдана фон Глазенапа.

Народився Богдан Олександрович у 1808 році в сім'ї дворян Ліфляндської губернії. В родині його ім'я звучало Готліб, а на російський манер називали Богданом. Хлопчик з дитинства полюбив море і кораблі. мріяв стати гардемарином. Першого травня 1824 року мрія хлопчика здійснилася. Вихованцю старшої роти Петербурзького кадетського корпусу перед відправленням на практику присвоєно звання " гардемарина". Богдан вирушив у свій перший похід на кораблі "Святий Андрій" від Кронштадту до острова Ісландія. В 1826 і до 1829 вже вчені мічмана він брав участь у кругосвітньому плаванні адмірала Літке. А у 1833 році двадцяти п'ятирічний лейтенант фонд Глазенап вже мав на своєму рахунку вісімнадцять морських кампаній , за що його було нагороджено орденом святого Георгія четвертого класу.

Про нього писали: " Це був не статутний служака, а вдумливий офіцер, який намагався всього себе віддавати морській справі. за переклад з французької " Посібника по управлінню пароплавами", імператор подарував Богдану Олександровичу діамантовий перстень. Богдан фон Глазенап часто супроводжував імператора, членів імператорської сім'ї, іноземних вельможних осіб під час їхніх морських подорожей, виконував особливі доручення в російських та іноземних портах.

Неодноразово Богдан Олександрович побував у відрядженні за кордоном. У 1831 році Глазенап перебував у діючій армії в царстві польському, де за взяття Варшави його нагородили шаблею за хоробрість та польською відзнакою за військові заслуги.

У 1847 році Глазенап обирається членом морського військового комітету. А у наступному році постало питання про призначення головного редактора журналу "Морской сборник". Тоді одностайно було прийнято рішення призначити Богдана Олександровича.

А невдовзі на Глазенапа чекала нова посада. Першого лютого 1860 року указом імператора його призначено головним командиром Миколаївського порту та миколаївським військовим губернатором.

Діяльність Богдана Олександровича у Миколаєві була направлена на всебічний розвиток міста, його економіки та культури. Перше, що він зробив - це відкрив Миколаївський порт для заходу іноземних суден. Він розумів, що місто знаходиться у дуже скрутному становищі і потрібні негайні реформи для того, щоб запрацювала економіка.

Богдан Олександрович фон Глазенап мріяв надати військово - морському Миколаєву вигляд культурно - освітнього центру. За його ініціативи у місті в 1863 році засновано чоловічу і жіночу гімназії , дев'ятнадцять шкіл грамотності в бідних кварталах міста.

4 січня 1865 року у Миколаєві вийшов перший номер першої миколаївської газети "Николаевский вестник". Редактором газети був учень Глазенапа капітан - лейтенант Павловський. За проектом відомого спеціаліста з ракетної справи Константинова у 1861 році в Миколаєві збудовано єдиний в Росії ракетний завод.

Розпочалось економічне зростання міста. Колишні безробітні знайшли собі місце у нових відкритих закладах. Але, мабуть, найбільше свідчить про відродження Миколаєва - це поява консульств різних держав.

Час, коли Глазенап був військовим губернатором, можна назвати відродженням Миколаєва. За десять років перебування на посаді йому вдалося перетворити військове містечко, яке було пристосовано до потреб суднобудування, в один з економічно розвинутих центрів на півдні України. Восьмого травня 1871 року Указом імператора Богдан Олександрович був призначений членом адміралтейств - ради у Петербурзі , а на посаду командира Миколаївського порту і миколаївського військового губернатора призначили генерал - адьютанта Миколу Аркаса. За заслуги перед Вітчизною імператора нагородив Глазенапа вищими орденами Росії. - Святого Олександра Невського та святого Володимира першого ступеня.

Пішов з життя Богдан фон Глазенап двадцять другого листопада 1892 року. Похований він у Петербурзі.